«Весілля Настусі» Ольга Богомаз

 2016 рік. Брат із сестрою зі столиці вирушають на весілля сестри, яке «нікому не всралося, крім матері і сестри, вагітної у 18». Поїздка на Донеччину дається Ярі та Олегу непросто – стосунки з матір'ю у них складні, місто дитинства навіює не найкращі спогади і згадки про смерть батька-художника, з яким мама не дала їм попрощатися.

Українська мова в цьому романі чудова – правильна, різноманітна, наповнена синонімами та й взагалі красивими словами вжитими у правильному контексті. Деякі діалоги написані впереміш із російською мовою – тут це виглядає органічно й не заважає, бо ж так тоді й говорили в Донецьку у 2016.

Сама історія непогана, але мені вона не зайшла. Занадто похмура і гнітюча, трохи депресивна, хотілося всіх з неї витягнути і врятувати. Мені подобається, коли про сімейні конфлікти розповідають у «доконаному» вигляді – коли все проговорили, вирішили і помирилися. Ну або померли – не найщасливіший, але кінечний фінал.

Тут же конфлікт ніби знову розгоряється, всім боляче і неприємно, але у героїв нема ні сил, ні бажання колупатися у старих ранах, щоб вони зажили.
Тож це просто не моя історія.

Але знову ж таки раджу читати, щоб порадіти з української мови й того, що в Україні є талановиті письменники, які добре пишуть. Щоб нам, людям, які тільки мріють про опубліковану книгу, було на що дивитися і до чого рівнятися🤗

🏘
Коли народжуєш дитину, яку ніхто, окрім тебе, не чекає, потрібно приготуватися її захищати. Яра зненавиділа сестру ще до народження — по-дитячому сильно. Мати пообіцяла старшій доньці, що дозволить гратися з Настусею, а донька пообіцяла нізащо й ніколи цього не робити.
🏘
І, мабуть, дівчинка була б дуже нещасною від того, що стала розчаруванням для родичів, однак доля захистила її простим, але надійним способом: Настуся була дурепою.
🏘
Хоча ми, звісно, зробили велику помилку, дозволивши школам визначати, хто розумний, а хто — ні.

За моїми новими рецензіями зручно слідкувати в телеграмі.