«Школа ідеальних матерів» Джессамін Чен

 Книжка, від якої я занадто багато очікувала і яка зовсім не виправдала моїх сподівань.

Це антиутопія про "«досконале» виховання, державну бюрократію і суспільний тиск".

Фріда – розлучена жінка з тримісячною дитиною на руках. Чоловік покинув її заради коханки, жінку трохи накриває від складнощів перших місяців материнства, а також необхідність працювати, щоб заробляти собі на життя й піклуватися про доньку.

Одного дня Фріда залишає маленьку Гаррієт вдома, а сама їде в офіс зовсім ненадовго – забрати робочі папери. Вона отримує дзвінок від офіцера поліції – дівчинку забрали у відділок, бо на голосний плач сусіди викликали поліцію.

Далі недбалу матір тимчасово позбавляють материнських прав і відправляють до школи ідеальних матерів. У цьому закладі батькам видають ляльок-роботів й вчать правильно взаємодіяти з ними й змушують повторювати «я погана мати, але вчуся бути хорошою».

Що мені не сподобалося в книжці?

🎀Все. Я насправді не можу знайти за що її похвалити окрім теми, яку раніше ніде не зустрічала.

🎀Тут поганий і якийсь недолугий переклад, таке відчуття, що зроблений нашвидкуруч. Я не читала оригінал, але аж цікаво – вона й англійською так написана, чи це переклад таких сухий?

🎀Те, чому Фріду навчають у школі, виглядає дивно і жорстоко, але для мене незрозуміло. Сама школа якась неадекватна й інструктори ніби знущаються над жінками, а не намагаються їм допомогти.

Зазвичай в утопіях є якесь логічне пояснення всім обмеженням. Від того не стає менш страшно, але хоч зрозуміло. Тут – і страшно, і дико, ще й нічого неясно.

🎀Героїні та й сама Фріда не викликає ніяких почуттів – ні співчуття, ні жалю, нічого. Люди спілкуються між собою як роботи короткими, обірваними фразами й подекуди у їхніх діях немає логіки.

🎀Я трошки розумію Фріду, але швидше навіть не її, а просто будь-яку жінку, яка могла потрапити у таку ситуацію з післяпологовою депресією, втомою, необхідністю працювати, відсутністю підтримки поруч. Оце і все.

Тож найбільша біда цієї книжки – відсутність логіки. У всьому.

Найбільше в антиутопіях мене засмучує, коли класну ідею втілили погано. Так було з «Червоним годинником», «Голосом» й тепер «Школа ідеальних матерів» поповнить цей ряд.

За моїми новими рецензіями зручно слідкувати в телеграмі.