«Дзвінка» Ніна Кур’ята

 Про «Дзвінку» я читала різні відгуки, але більша частина була «щось не те». Хоча що саме описати було складно.

Мені читалося складно, але причину я розуміла – авторка занадто багато чим хоче поділитися і не може вчасно себе зупинити. Ось, наприклад: «Бабуся завжди щось пече. Пиріжки, рогалики, вертути, плачинти, тертий пиріг, хрустики, пранічки, а ще – млинчики, сирники, налисники, оладки, вареники, галушки». Ніби й цікаво читати всі ці назви, половину з яких я не чула, але ж перебір.

Або ж «А на городі, окрім традиційних овочів, знайшли собі місце вишня-патлачка, груша-дубівка, слива-угорка, горіхи і виноград кількох сортів – від білої «Лідії» і рожевої «Ізабелли» до дрібного чорного «тисячника». Ну ви зрозуміли) Саме це мене трохи бісило і заважало насолоджуватися читанням. Бо такий перелік можна знайти до всього – їжа, одяг, свята, слова, які говорили в Одесі і не говорили у Києві чи навпаки.

Але якщо подужати половину книги – звикаєш. Історія мені сподобалася. Дає можливість по іншому подивитися на питання мови, бо у моєму місті і у моїй родині воно стояло не так гостро.

Так, вона не дуже глибока, але історія України, яку я не любила у школі, легко згадується в такому обрамленні, як історія Дзвінки – від її народження десь у вісімдесятих, бо героїня ще встигла побути і жовтенятком, і піонеркою, і до лютого 2022 року.

Якщо не мати до цієї книжки завищених очікувань – вона вам сподобається. Щоб дізнатися яким було дитинство у тих, хто народився трохи раніше за вас і ще застав останні роки радянського союзу. Дізнатися, що в Одесі було багато україномовних людей, а не так, як ми звикли думати. Щоб пригадати уроки історії, якщо ви, як і я, не любили її у школі.

Я за те, щоб дати «Дзвінці» шанс.

🥟
Тому вона жартома описала цільову аудиторію [радіостанції] як «неглухі кияни, у яких вдома є радіоприймач».
🥟
… бабуся шла на кухню і одразу ж починала місити тісто і ліпити варенички. В цьому була її життєва опора: коли вона працювала з тістом, лице її освітлювало якесь внутрішнє сяйво, на устах блукала невловима посмішка, рухи були сильні, впевнені…
🥟
Краще вже нехай це почнеться зараз, ніж тягнеться невідомо скільки. Інакше це лайно доведеться розгрібати вже не нам, а нашим дітям.

За моїми новими рецензіями зручно слідкувати в телеграмі.