«Мам, пам'ятаєш?»

Катерина Бабкіна

Я прочитала скандальну (трохи) книгу Катерини Бабкіної «Мам, пам'ятаєш?». Мені сподобалося. Вона добра, цікава і подана від оповідача, якому є що розповісти. І розповідає вона захоплююче і легко, хоча ця легкість – наслідок трагедії, яку дівчинка тримає у собі й про яку не хоче (й не може) говорити.

Діані 15. Вона виїхала з окупованого міста з кількамісячною сестрою на руках. Вітчим Діани в ЗСУ, мама Діани зникла в Бучі за нез’ясованих обставин, тато Діани багато років живе у Відні, й саме до нього приїхала Діана з маленькою Іванкою. Це анонс на звороті книги.

У Відні героїня гуляє з візочком, допомагає у центрі для біженців і намагається зрозуміти як їй жити далі. Тато відводить її до психотерапевта, але біль і втрата дівчинки такі неосяжні, що вона сама не може їх визнати. Як не може сказати вголос що сталося з її мамою. Тож терапевт пропонує писати листи до мами. Ось ці листи ми з вами й читаємо.

Про те, як Іванка вже перевертається на спинку і як потроху перетворюється на маленьку людину. Про татову нову дівчину. Про хлопця, у якого Діана здається закохалася, і який виявився піаністом, що втратив слух під час обстрілу машини під час евакуації. І про те, що вона пам’ятає про війну.

Інколи її слова звучать надто по дорослому. Кінцівка, як на мене, трохи в лоб і зіжмакана, ніби головну думку цієї історії намагаються втиснути на останніх 5 сторінок. Але для мене загального враження це не зіпсувало.

Щодо скандалу навколо цієї книги. Авторку захейтили, бо в анотації було сказано, що героїня тікала з Бучі. Звинуватили, що Буча використана для привернення уваги. Бабкіна потім написала, що мала прибрати згадку про Бучу при редагуванні книги, але в хаосі забула про це. 

В книзі назва міста здається не згадується ні разу та й для історії це немає жодного значення. Однак моя думка така – ця книга виходить у польському видавництві й орієнтована не тільки на українців, а й на іноземців. І якби через слово «Буча» іноземці звернули увагу на цю книгу і згадали про війну в Україні, я вважаю, це був би хороший результат не тільки для піару авторки, а й для нас усіх.

• Може, було би простіше, якби всіх малих людей доглядали не їхні батьки, а просто надійні, теплі, але дуже спокійні люди.
• Ніби через те, що вона не може поки сама про себе подбати, я мушу завжди ставити її інтереси понад мої, бо я ж то про себе подбати можу.
• А він за що тримається, коли нікого немає поруч?
• Іноді нам здається, що все на світі відбувається виключно через нас і навколо нас, але краще частіше перевіряти реальність: може статися, що чийсь біль чи смуток, який ми намагаємося розвіяти, не має до нас жодного стосунку, як і чиясь радість, котра втішає наше серце, також не про нас.
• Люди бояться запитувати про важливе, бо не готові до відповідей, які можуть отримати.
• Неможливим, жаским і одночасно дуже правильним здається в такий час обирати школу чи завести собаку. Чи когось покохати. Чи з кимось подружитися. Жити.
• Хіба не з усіма, кому це так болить? Навіть із тими, хто там не був, адже їх це також якось і десь зламало.
• Я думаю, йому просто дуже болить. Люди, яким дуже болить, можуть робити якусь діч. Без «чому», просто щоби перетривати свій біль хоч якось.
• Я тільки сподіваюся що, як казала Ліза, можна навчитися не потерпати через те, що хтось так зробив із тобою.

Lactation room icons created by manshagraphics - 

Flaticon Letter icons created by Smashicons - 

Flaticon War zone icons created by Freepik - Flaticon