«Моя бабуся просить їй вибачити» Фредрік Бакман

«Моя бабуся просить їй вибачити»

Фредрік Бакман

Не можна говорити про книжку, що вона тепла, як не можна говорити про тексти, що вони «смачні». Але слово «теплий» найкраще передає це відчуття, коли ви прокидаєтеся зимовим ранком в теплому ліжку. З кухні аж на другий поверх чується запах маминої шарлотки і кави. Або бабусиних пирогів з вишнями. Або млинців, якими на вихідних мене балує тато. І від цих запахів ти знаєш, що все добре, всі на своєму місці. І навіть якщо вчора у вас була ціла купа гостей, яких ти не дуже любиш, бо у великій сім’ї у всіх свої таргани, сьогодні тут затишно і спокійно. Так я почувалася, поки читала «Бабусю …».

Маленька Ельса, якій непросто живеться в школі (хоча кому там просто?), яка мириться з новими партнерами своїх розлучених батьків і намагається не ревнувати маму до «Полукто», який з’явиться у неї через 6 місяців. І її бабуся, яка не дуже вміє жити за правилами реального світу, палить і матюкається, але захищає свою дівчинку, розповідаючи їй казки із загадкової країни Просонья.

Бабця хвора на рак і перед тим, як померти, передає внучці листа, якого треба віддати в руки отримувачу. А потім знайти іншого і теж передати йому вибачення. А заодно дізнатися історії всіх тих людей, перед якими бабуся вибачається.

Ельса - велика розумашка як на свій вік. Читати її думки і діалоги з оточуючими – надзвичайне задоволення. Заодно можна змінити своє ставлення до спілкування з дітьми, бо «все складно, якщо нікому нічого не пояснювати». І до того, чому ми звикли не показувати що відчуваємо. І як важливо називати речі своїми іменами.

Розтягуйте читання цієї книжки – не більше одного розділу за вечір. Насолоджуйтеся нею як залишками сну, який пам’ятаєш зранку, тільки прокинувшись. І даруйте її іншим, як планую робити я)

Каждый семилетний ребенок заслужил своего супергероя.
Все равно, что объяснять светлым головам, которые думают, будто заячьи лапки приносят удачу, потому что если бы лапки действительно приносили удачу, то оставались бы у зайцев.
Ведь не все монстры являются монстрами от рождения, некоторые становятся ими от горя.
- Невозможно помочь человеку, который не хочет себе помочь.
- Тому, кто хочет себе помочь, от других помощь не требуется.
Никто не говорил слова «смерть». Все говорили, что бабушка «ушла» и что они ее «потеряли». Как носок в стиральной машинке.
Больно думать о том, что дети растут, не дожидаясь, пока родители найдут время привести свою жизнь в порядок.
Понимаешь, люди должны рассказывать свои истории другим. Иначе мы задохнемся.